Село Лядова

Там, де Дністер круто повертає з півночі на південь, окреслюючи схили гір, і спускається до глибокого видолинку, приймаючи в себе ліву притоку Лядову,- розкинулось за 20 км від м. Могилева-Подільського невелике, але давнє подільське село Лядова. 

В 1901 р. Юрій Сіцінський, описуючи скельний монастир і фотографуючи внутрішню архітектуру печерних храмів, не обминув також історію Лядови. До одного із найдавніше заселених кордонів Поділля звертались у своїх працях український історик Михайло Грушевський («Барське староство»), польський історик Владислав Побуг-Гурський. Про нього йдеться в російських журналах на початку ХХ ст. та в «Подільських єпархіальних відомостях». Про цей населений пункт і ми сьогодні поведемо мову в рубриці «Історія одного села».

Перша згадка про селоЛядова зустрічається під 1410 ріку привілеї польського короля Владислава Ягайла, який підтверджує батьківські надання Сеньку Волосовичу: «А тако даем и дали есмо ему тую истную нашу дедину на имя Лядава на век веком ему, и его детем, и его наместником, и его наймнейшему счадку з польми, и з лесы, и з дубровами, и з пасеками, и з сеножатми, и з реками, и з водами, и з озерами,и з ставми, и з болоты, и з ролями, и со всими ужытками, как шыроко, долго и округло ку его границах, што к тому селу из веку слушало и слушает. А из того мает нам Сенко Волосов брат служыты нам, нашым исчадком он, и его дети, и его наменшые счадкове на каждою нашу дорогу, где нам потребизна, конем и двема стрельцы, яко и иныі нашы земляне нам служат».

Тому можна вважати, що село відоме ще з кінця XIV ст. В 1452 р. бачимо Лядову серед інших вислуг, наданих королем Казимиром, в руках Теодорика Бучацького, кам'янецького каштеляна, подільського старости. А в 1533 р. за короля Жигимонта Августа Лядова надається Єжи Язловецькому, червоноградському старості.

Нащадки Васька і Сенька Волосовичів із Бучі (Молдова) зустрічаються як зем'яни Брацлавського староства у XVI ст. Так, за 1589 р. у«Руській метриці» фіксується звернення брацлавського зем'янина Марка Сеньковича Волосовича про підтвердження йому дідичних прав на Лядову. Але невідомо з яких причин вона продовжувала належати Язловецьким і тільки в 1622 р. переходить до Чурилів. В 1700 р. вона вже є власністю родини Косаківських, що тримали Муровані Курилівці. В 1757 р. весь Яришівський ключ, а з ним і Лядова, переходить до Дзедушицьких, але вже в 1850 р. вона в руках Фелікса Барчевського, який продав Лядову капітану польського війська Яну Сулятицькому, по його синові Януарію Сулятицькому переходить у спадок до Казимира Януарійовича Сулятицького у 1886 р. В 1900 р. через Бессарабсько-Таврійський земельний банк Лядову купує російський генерал-майор Михайло Устинов.

За даними на 1901 р. 852 десятинземлі належать поміщику, 1 035 десятин963 сажанці -селянам, 40 десятин230 сажанців церкві. Населення налічує 695 чоловіків і 708 жінок, з-поміж них 1266 православних, 11 католиків.

Основне заняття селян на чорноземнопіщаних грунтах-рільництво. Але на схилах гір, де причаїлись невеличкі чепурні будинки, висаджували також сади та виноградники, якими славилось і славиться наше Подністров'я. На постійних місцевих ярмарках лядівчани торгували, продавали худобу. Базари сприяли розвитку ремесел-теслярського, ткацького, кравецького, ковальського.

Крім того, у першій половині XIX ст., коли Дністер був судноплавний від Лядови до Ямполя, місцеві мешканці наймалися сплавляти ліс, рибалили. Поблизу Лядови діяла пристань. В зв'язку з частими епідеміями холери та чуми, що сунули з Бессарабії, біля пристані у 1812-1835 рр. влаштували карантин. Поряд розміщувалась військова прикордонна сторожа. Це місце досі носить назву «Кордон».

Після селянської реформи 1861 р. суспільні та економічні взаємини між поміщиком і селянами регламентувались «Уставними грамотами». В «Уставній грамоті» за 1862 р. йдеться про рішення лядовської громади щодо земельного питання, зазначено рід занять односельців.

Життя і розвиток села, стосунки між людьми можна простежити в постановах сільських зборів за 1876-1916 рр., що зберігаються сьогодні в державному архіві Вінницької області. Посімейний список 1894р. передає дані про склад кожної лядовської сім'ї.
 
ХХ ст. принесло нові віяння: в 1923 р. відкриті хата-читальня, трудова школа, у 1924-1926 рр. створена комуна «Червоний прапор», а в 1927 р.- 4 господарства з суспільної обробки землі. Прогриміли над селом і військові бурі...

Переступивши поріг ХХI ст., лядівчани з любов'ю оберігають свої традиції. Залишається незмінною їхня праця на рідній землі. Одне з найдавніших сіл українського південного прикордоння продовжує своє життя, наближаючись до офіційного 600-річчя.

Визначною пам'яткою Яришівської територальної громади є Лядівський скельний монастир.