Село Яришів

Координати: 48°30′42″ пн. ш.27°37′54″ сх. д.

Близько 1,5 тис. мешканців. Перша письмова згадка - 1599 р., коли тодішній власник поселення Ян Замойський продав Яришів разом з іншими поселеннями Шаргородського ключа Мацею Яблоновському.

Типово-прекрасні краєвиди, типово-подільське село в Могилів-Подільському районі - з глибоченними ярами над Лядавою, з старими хатками. Антоній Урбанський у своїй ностальгійній книзі "Pro Memoria" (Варшава, 1929 р.) згадував, що навколо села багато курганів та старих валів (можливо, малися на увазі Траянові вали?).

Начебто збереглася якась підземна церква, на старому цвинтарі чимало древнього вигляду хрестів - народ такі називає козацькими, хоча до Козаччини вони й не мають відношення. Хоча жителі Яришева були гайдамаками і мали в 1702-1703 рр. свого полковника Скорича. 

Негусто.

А було ж колись. Тоді, коли Яришів був майже-містечком - і мав аж кілька цінних пам'яток архітектури з дерева. Кожній конфесії - по пам'ятці. 

Добре, що Павло Жолтовський, відправлений на Поділля у 1930 р. Стефаном Таранушенком, зафотографував і розкішну й величну Успенську церкву (1768-1772), і скромний дерев'яний костел (1723), і старовинну, велетенську синагогу.

Церква була просто красуня, королівна: висока, п'ятиверха. Дубовий зруб був обкладений тесом, храм стояв на мурованому фундаменті. Верхи були частково під гонтом, а частково під бляхою.

Збереглася б - був би шедевр подільської архітектурної школи. Поруч на фото помітно капарну синодальну дзвіницю з шатровим дашком.

Отже, зводили, напевно, новий мурований храм - а дерев'яний був вже непотрібний: старий, вітхий. Ось тут можна побачити, яку церква мала дзвіницю. Нову церкву так і не збудували - можливо, зашкодила Перша світова війна. 

Успенська церква мала чотирьохярусний іконостас з витонченими царськими воротами, з розфарбованими погруддями євангелістів. Серед ікон до 1905 р., коли храм описав у книзі;Деревянные и каменные храмы; Г.Г. Павлуцький, все ще було зображення Яна Непомука: церква ж колись була уніатською. Ще Павлуцького здивував вівтар, обернений до півночі, а не до сходу. 

              Валеріан Дзідушицький

Храм зводився в часи, коли Яришів належав графу Валеріану Дзідушицькому  (Дідушицькому, Walerian Dzieduszycki, 1754-1832, Поточиська над Дністром). 

Він господарював тут в 1772-1794 рр. - і Яришеву пощастило мати такого прогресивного дивака і ліберала в дідичах. Певно, саме з графа Валеріана потім брав приклад інший подільський дивак - Ігнацій Сцибор-Мархоцький.

Перебрався до містечка польський аристократ у 1775 р. Польський то польський, але рід Дідушицьких (це вже потім прізвище сполячилося і отримало літеру "з") був русинським, боярським. Ще в XV ст. Дідушицькі мешкали біля Стрия і виводили свій родовід від Василька Романовича, брата Данила Галицького. Так що прізвище я навіть не знаю, як краще писати - сполонізованим варіантом чи давнішим. Буду то так, то сяк. 

У Яришеві Валеріан мав і маєток, та він не зберігся. У відомого кам'янецького лікаря та краєзнавця Антонія Роллє є в статті для часописа "Клоси" ("Колоски") за 1884 р. зображення скромного двору в Яришеві. (Див. ілюстрацію в галереї поруч). Власне, і графом Дзідушицький став саме у Яришеві - титул він отримав у 1776 р. Ще за десять років пан Валеріан став королівським шамбеляном. Хоча скільки вже лишалося тому королівству - кілька років...

Дзідушицький отримав гарну освіту у Львові та Відні, був розумною людиною. В Яришеві відразу взявся хазяйнувати: панщину замінив оброком, відмінив фізичні покарання, збудував у Яришеві друкарню та парафіяльну школу (10 відмінників щороку обіцяв звільнити від кріпацтва), розводив перші на Поділлі виноградники і плантації тутового шовкопряду. Книги з яришевсько] друкарні - надзвичайно цінні та рідкісні екземпляри.

Однією з ідефіксів Дідушицького було сплавляння подільської пшениці галерами по Дністру в Аккерман та Одесу. Для цього 16 червня 1785 р. граф вирушив з Лядави у експедицію Дністром. Взяв з собою на два плоти 2500 бушелів пшениці (скоріше за все, ще й не своєї, а сусіда-поміщика Протаса Потоцького. 1 бушель = 27,216 кг) та інші товари. Дістався аж до Стамбулу, де і продав весь свій крам, але за такою низькою ціною, що з'ясувалося, що подібний спосіб торгівлі є ну зовсім неприбутковим. За свою подорож, проте, граф отримав високу польську нагороду - Орден св. Станіслава. 

Коли Поділля після розділу Польщі потрапило до Російської імперії, граф перебрався в Галичину, аби лише не присягати цариці. У Львові Дзідушицький дещо невдало займався політикою, допомагав налагодити перебування у місті Т.Костюшка у 1794 р., пробував підняти повстання і навіть трішки сидів у австрійській в'язниці в Оломоуці. В 1800 р. його звідти випустили - і більше до політики Валеріан не брався.

У 1825 р. у Яришеві народився ще один видатний представник роду Дзідлушицьких (Дідушицьких) - Володимир Дідушицький, засновник львівського Природознавчого музею, археолог, етнограф та зоолог. 

Зараз у селі церква ну дуууже скромна, нецікава. Такий шедевр Поділля втратило...

Був у Яришеві і дерев'яний костел, теж Успенський, - зараз для України річ штучна. Таких на сьогодні залишився мізер - пальців на руках і ногах вистачить перелічити. Колись же подібних храмів було більше. Костел у Яришеві був ще й старий - з 1723 р. Звів його тодішній власник поселення Домінік Коссаковський. А. Урбанський датує побудову храму чомусь 1773 р., коли село вже належало Дідушицькому. Шкода, що костелу вже нема.